Анонс новин

« серпня 2020 »
ПН ВТ СР ЧТ ПТ СБ НД
          1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27 28 29 30
31            

Гордість закладу



mod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_counter
mod_vvisit_counterСьогодні283
mod_vvisit_counterВчьора1164
mod_vvisit_counterЦього тижня283
mod_vvisit_counterМинулого тижня6886
mod_vvisit_counterЦього місяця8818
mod_vvisit_counterМинулого тижня27671
mod_vvisit_counterВсіх827108

Online (20 хвилин тому): 18
Ваш IP: 75.101.173.236
,
Зараз: 2020-08-10 06:25
Четвер, 24 листопада 2016, 00:43

Види дитячої праці та їх вплив на розвиток особистості у дошкільному віці

Автор:  Адміністрація
Оцінити
(2 голоси)

Інформаційний бум кардинально вплинув на спосіб життя сучасних людей — як дорослих, так і дітей. Дуже багато часу літи проводять перед телевізорами і комп'ютерами — за рахунок таких традиційних дитячих видів діяльності, як ігрова, трудова та комунікативна

Рyxливi ігри дітей на свіжому повіту: ті: ітутіово витісняються іншими — дидактичними (лото к інструктори, кросворди) та комп'ютерними, особливо у великих мі стах Згадайте, коли ви вос­таннє бачили ватагу дітей, що бігали : гралися у піжмурки, квача, козаків-розбійників, стрибали у «класики аб: через «резинку»? Су­часні діти, як правило, граються лише піл наглядом дорослих, а отже, керуються вказівками на кшталт: .«не бігай — зталеш», «не стрибай — розіб'єшся», «злізь, кому сказала» тощо. Тему найчастіше підчас про­гулянки вони порпаються у пісочнику, гойдаються на гойдалках, або просто сидять поряд з батьками. Діагноз тім: линамія» знайшов себе серед хвороб дітей дошкільного віку.

Самообслуговування

Швидкий темп життя сучасної сім'ї позначився негативно і на трудовій діяльності дітей. Батьки, які постійн: поспішають, не бажа­ють чекати, поки дитина сама вмиється, вдягнеться, застелить ліжко, розчеше волосся, застібне гудзики чи зашнурує черевики. Звичайно, дорослий сам зробить усе швидше, але... Чого тоді варті розмови про несамостійність дитини?

Самообслуговування — перший вид праці, до якого залучають дітей. Це справжня праця, яка полягає у дот.лялі за своїм тілом, одя­гом, предметами побуту, і триває вона протяг м усього життя люди­ни. Новітні технології здатні полегшити цю працю, але замінити її повністю не зможуть ніколи.

Умиватися, витирати ніс, розчісуватися, чистити зуби, слідкува­ти за своїм зовнішнім виглядом та речами діти мають самі. Привчати їх до цього слід з першого року життя. Досить складна на початку, ця прця згодом має стати звичною і простою ддя дітей. Та, як показує життя, не для всіх. Учителі початкових класів усе частіше скаржать­ся на несамостійність першокласників — як тих. які відвідували ди­тячий садок, так і тих, які виховувались у домашніх умовах. Несамо­стійність з часом переростає у неохайність та недбалість, стає пере­шкодою до успішної соціалізації дітей в умовах школи.


З огляду на це дорослі мають стимулювати, а не стримувати са­мостійність дітей на етапі дошкільного дитинства, особливо щодо са­мообслуговування: підтримувати зусилля дітей, давати позитивну оцінку за результатами цього виду праці. Негативне ставлення дітей дошкільного віку до праці із самообслуговування — результат педа­гогічних помилок дорослих.

Господарсько-побутова праця

Господарсько-побутова праця — другий, не менш важливий вид праці дітей. Загальновідомо, що діти дошкільного віку прагнуть на­слідувати дорослих, діяти за їхнім прикладом. Уже у 2 — 3 роки дити­на із задоволенням тягнеться допомогти мамі накрити на стіл, поми­ти посуд, підлогу, полити квіти. їй хочеться і порізати ножем фрукти, і поліпити з бабусею вареники, і розмішати тісто на млинці, і ще багато-багато чого. Чотири-п'ятирічні діти отримують величезне за­доволення, миючи посуд, кухонну раковину чи будь-що інше сучас­ними миючими засобами, які гарні на вигляд, приємно пахнуть, утво­рюють м'яку піну та ще й бульбашки!

Звичайно, дитина витратить значно більше миючого засобу, ніж дорослий. А ще ж існує загроза алергійного чи застудного захворю­вання. Та й батьки не бажають переробляти після малюка хатню ро­боту. Тому прагнення дитини взяти участь у трудовій діяльності до­рослих підтримують небагато батьків. Гасло сучасних батьків «Іди, не заважай!» стає дуже популярним. І якщо раніше мудрості і терпін­ня позитивно сприймати «допомогу» онуків вистачало хоча б у ба­бусь, то сучасні бабусі значно «помолодшали» і часто живуть окремо від своїх дітей. Тож виховний вплив на онуків вони здійснюють епі­зодично, або й зовсім беруть за основу спілкування з найменшими у родині правило: «Нехай батьки виховують, а я — бабуся, можу ди­тину побалувати».

Таким чином, господарсько-побутова праця дитини дошкільно­го віку у родині зводиться до прибирання ігрового куточка та скла­дання речей на стільчику перед сном. Проте саме прибирання іграшок -— чи не найскладніше завдання для дити­ни. Адже коли вона бере до рук хоч одну з іграшок, то виникає бажання погратися, а не сховати її до шухлядки чи ящика, поставити на полицю. До­шкільник, у силу своїх психологічних особливостей, не може зробити про­цес прибирання іграшок швидким, він відволікається на гру, а отже, на­ражається на невдоволення батьків, що може виявитися у будь-якій фор­мі — від зміни тону голосу з доброзич­ливого на роздратований до недопус­тимо грубого втручання дорослих у процес прибирання. Результат? Не­вдоволення одне одним, що поступо­во посилюється.

Треба пам'ятати, що господарсько-побутова праця у родині є най­більш доступною і корисною для дитини дошкільного віку. Така праця сприяє розвитку дитини:

  • фізичному, бо малюк не сидить на місці, а весь час рухаєть­ся, активно працюють дрібні м'язи рук і очей;
  • розумовому, оскільки розвивається сенсорна сфера, дити­на набуває нових знань;
  • моральному, адже у процесі праці закладаються такі риси,  як гуманність, відповідальність, старанність тощо
  • трудовому, так як у дитини формуються трудові вміння й на­вички, позитивне ставлення до процес, і результату праці;
  • естетичному, адже саме цей вид праці допомагає зробити оселю затишною та ошатною.

Батьки недооцінюють значення господарсько-побутової праці для всебічного розвитку особистості, обмежують прагнення та мож­ливості дитини, неправильними методами керівництва її трудовоюі діяльністю закладають негативне ставлення л: праці, що може лиши­тися на все життя. Під час бесід з батьками педагогам обов'язкової треба звертати на це увагу.

Праця у природі

Праця у природі — ще один з доступ:-::::-: видів праці для дитинні дошкільного віку. Вона є найбільш цікаЕШ-: для дошкільників, адже І природа — джерело найяскравіших вражень для людини. Дітям же І природа дає можливість діяти не з простими предметами, а з живимиї об'єктами, які своїм станом реагують на дії.

Діти дошкільного віку спроможні доглядати за рослинами: кімнатними, садовими, городніми, а також за дея-І кими тваринами. У процесі догляду і виконання певних трудових дій об'єкти природи, за якими ведеться спостереження, змінюються: ростуть мають гарний : зовнішній вигляд тощо. Проте дитині складно помітити ці зміни самостійно, оскільки результат будь-якої праці у природі, як правило, віддалений і не завжди зрозумілий. Тож дитину насамперед приваблює не він, а сам процес праці: копання, спушування, поливання рослин, году­вання тварин тощо. Приваблює мож­ливість самостійного пізнання, адже  так багато цікавого можна знайти скажімо, просто копаючи ямку у землі для висадки кореневища жоржин: тут вам і різний колір та стан грунту, усілякі дрібні корінці, маленькі створіння, що живуть у землі тощо. Приваблює рівноправне спілку­вання з дорослими («Я з вами!»), позитивна оцінка дій дитини з їх­нього боку («Ти наш помічник, зовсім дорослий, і що ми без тебе ро­били б!») та відчуття причетності до родини («Ми всі разом!»).


 

 

Інтерес до праці у природі та можливості його задовольнити у дітей дошкільного віку, які мешкають у сільській та міській місце­востях, зі зрозумілих причин різні. Якщо сільські діти більш набли­жені до природи, то і праця в саду, на городі, біля тварин для них є зви­чайною. У місті ж цей вид праці зведено до мінімуму. В умовах родини він обмежений поливанням однієї-двох кімнатних рослин, що рос­туть на підвіконні, та годуванням хатнього улюбленця, кота чи соба­ки, якщо такий є. У дошкільному закладі простір для діяльності дещо ширший — за умови, що тут є город та квітник, і вихователь органі­зовує на них роботу дітей.

 

Отже, праця у природі найбільш насичена позитивними емоція­ми спілкування з навколишнім світом. Вона виступає джерелом знань і стимулом для подальшого пізнання. Проте, на жаль, поки що не всі педагоги належно використовують її у роботі як із міськими, так і з сільськими дошкільниками.

Художня праця

Художня праця — найрезультативніший вид праці, доступний дітям дошкільного віку. Цей вид праці передбачає виготовлення ді­тьми різноманітних виробів з паперу, глини, тканини, рослинного та залишкового матеріалу тощо. За допомогою ножиців, ниток і гол­ки, клею та інших матеріалів діти можуть виготовляти гарні сувеніри для своїх близьких і знайомих, предмети для ігор, атрибути святково­го оздоблення кімнати до свята, як-то гірлянди, прапорці, сніжинки, ліхтарики.

Діти дошкільного віку із задоволенням займаються ручною пра­цею, оскільки їх приваблює можливість діяти з різними матеріалами, часто яскравими і незвичними, досліджувати ці матеріали, змінюва­ти й перетворювати їх за своїм бажанням. Діти почуваються творця­ми, що стимулює їхню розумову та фізичну активність. Прагнення до результату спонукає до вольових зусиль, а сам результат виступає джерелом позитивних емоцій як самих дітей, так і людей з їхнього найближчого оточення. Адже часто створені дітьми вироби — пода­рунки рідним, знайомим, прикраси, атрибути до ігор тощо.

Отже, ручна праця є джерелом насолоди для дітей, засобом роз­витку сенсорних відчуттів (дотикових, зорових, слухових), психіч­них процесів (уяви, мислення, мовлення), моторних навичок, есте­тичного чуття, моральних якостей. Але не треба забувати, що орга­нізація художньої праці з дітьми дошкільного віку потребує уваги і ке­рівництва з боку дорослих, що полягає насамперед у забезпеченні ді­тей матеріалами для праці та у навчанні прийомам роботи з ними.

Ставлення сучасних дітей до власної праці

Зазначимо, що залежно від віку дітей та їхніх індивідуальних уподобань питома вага кожного виду праці у їхньому житті може бу­ти різною. Ставлення конкретної дитини до праці значною мірою за­лежить від ставлення до неї дорослих, які перебувають поруч.

Як свідчить досвід, ставлення до власної праці у дітей дошкіль­ного віку неоднозначне. Зокрема, у різних вікових категорій до­шкільників можна простежити такі тенденції.

Діти молодшого дошкільного віку в цілому позитивно ставлять ся до власної трудової діяльності, прагнуть допомагати доросли у простих господарських справах, догляді за рослинами чи тваринами. Це пояснюється їхнім прагненням до пізнання, яке значною мірою реалізується у процесі трудової діяльності, несвідомим бажанням задовольнити потребу у приналежності до певної соціальної групи, у повазі, схваленні, визнанні. Але такий вид праці, як самообслуговування, часто викликає негативні реакції (особливо це стосується прибирання речей). Причина — у недостатній мотивації праці. Дитина молодшого дошкільного віку не розуміє, для чого вона має прибирати у якесь визначене місце речі або іграшки, якщо завтра знову їх використовуватиме. Їй важко зрозуміти, для чого треба мити рута обличчя, чистити зуби, якщо вони і так (на думку дитини) чисті. Тож виховуючи у маленьких дітей позитивне ставлення до праці, необхідно  запастися терпінням і пам'ятати, що в його основі лежать знання і почуття дитини.

Чим більше конкретних і зрозумілих знань отримають малюки і чим сильнішим буде їхнє позитивне емоційне забарвлення, тим успішніше відбуватиметься процес формування позитивного ставлення до трудової діяльності.

Надзвичайно важливим у господарсько-побутовій праці та праці із самообслуговування є естетичний чинник. Діти з-раннього віку здатні зрозуміти й оцінити красу навколишнього світу і прийняті відносно себе поняття «гарний, красивий» як синонім слів «охайній чистий, приємний на вигляд». Повторювана дорослими фраза «Як гарно!», яка стосується результатів праці малюка, закріплює у йог свідомості нерозривну єдність трудової діяльності і краси як одного її результатів.

Ручна праця викликає у дітей молодшого дошкільного віку інтерес, проте після дослідження матеріалів праці та нетривалого маніпулювання з ними, діти, як правило, звертаються до інших видів діяльності, як-то гра, спілкування. Причина криється у тому, що їм бракує знань та практичних умінь, які забезпечують успішність дитини у цьому виді діяльності. Неуспішність або поганий результат гальмують інтерес та прагнення дитини до ручної праці.

Діти старшого дошкільного віку позитивно сприймають власну трудову діяльність за умови, що вона забезпечує додаткову можливість спілкування з дорослими і позитивно оцінюється останніми. Праця із самообслуговування є для дітей цього віку однією з найдоступніших і простих. Діти легко виконують необхідні дії отримують позитивний результат. Проте постійно звертаються до дорослих: «Подивись, як я зробив!», «Подивись, як я вмію!», «Подивись, як у мене вийшло!», «А у мене правильно? », «У мене гарно вийшло?». Це нормальне явище, яке дорослі мають сприймати спокійно, без роздратування.

У господарсько-побутовій праці старших дошкільників починають реалізовуватися тендерні установки. Виникає вибіркове ставлення хлопчиків і дівчаток до змісту праці: в умовах сімейного виховання навіть дуже слухняна донедавна дитина щось погоджується робити, щось — ні, мотивуючи це прикладом значущого для неї дорослого: «А тато ніколи не прибирає зі столу!», «Чоловікам не треба вміти підмітати!», «Мама говорила, що дівчаткам не можна піднімати важкого!», «Ремонтувати — чоловіча справа!» тощо. В умо­вах дитячого садка такі висловлювання чути рідше, адже всі діти пе­ребувають тут у рівних умовах і однаково виконують трудові дору­чення вихователя, беруть участь у колективній праці чи чергуванні. Але у процесі сюжетно-рольових ігор тендерні акценти у відобра­женні змісту трудової діяльності дорослих уже чітко розставлено.

У цілому в дітей старшого дошкільного віку, порівняно з молод­шими дошкільниками, інтерес до господарсько-побутової праці зга­сає, а в окремих випадках навіть починає формуватися негативне ставлення до цього виду праці як до низько оцінюваного дорослими. Цьому сприяють узагальнені спостереження дітей за дорослими та суспільні стереотипи, що виявляються у традиційній оцінці члена­ми суспільства значущості таких професій, як двірник, прибираль­ниця, няня, слюсар тощо. Жінки-домогосподарки також програють в очах більшості сучасних людей порівняно з жінками, які займають­ся бізнесом, наукою, обіймають керівні посади на підприємствах.

Праця у природі, навпаки, починає більше цікавити дітей цього віку, особливо якщо дорослі можуть поєднати її з цікавими спостере­женнями та нескладним експериментуванням, збагатити знання ді­тей новою інформацією, дати можливість діяти самостійно. Необхід­ною умовою лишається позитивна оцінка результату діяльності ди­тини і зусиль, докладених для його отримання. Негативне ставлення до праці у природі виникає у випадку перенавантаження дитини, або ж якщо така праця обов'язкова та одноманітна. Адже за відсутності елементів гри, пошуку, пізнання та цікавого спілкування будь-яка ді­яльність перестає задовольняти дитину, а згодом може викликати і сильніші негативні почуття.

Художня праця дітей старшого дошкільного віку може вияви­тися тим тлом, на якому окресляться їхні здібності і проявляться та­ланти. Зміст художньої праці стає більш різноманітним і багатим. Ді­ти уже можуть не лише копіювати дії дорослих, але й здатні виявляти творчість, робити іграшки, створювати нескладні атрибути для ігор- театралізацій, інсценівок, свят. Окремі види ручної праці — виши­вання, плетіння з бісеру, моделювання з паперу — можуть стати улюбленою справою дитини на все життя. Цікавим є той факт, що у ручній праці дітей тендерні паритети не виявляються. Хлопчики із захопленням вишивають (досвід свідчить, що у них і виходить кра­ще), а дівчатка виготовляють моделі різних об'єктів навколишнього життя тощо. Найбільше задоволення приносить дітям ручна праця, якщо у ній беруть участь значущі для них дорослі: мама, тато, стар­ший брат чи сестра, вихователь. Утім, є діти, здатні годинами проси­джувати над улюбленим заняттям, не завдаючи дорослим жодного клопоту. Проте ми не радимо залишати дошкільників на тривалий час на самоті навіть з улюбленим заняттям, ЗО — 40 хвилин є макси­мумом для них за фізіологічними показниками. Після цього увагу ди­тини слід переключити на інші види діяльності.

Змінено Четвер, 24 листопада 2016, 21:59

Останнє від Адміністрація

Написати відгук