Анонс новин

« серпня 2020 »
ПН ВТ СР ЧТ ПТ СБ НД
          1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27 28 29 30
31            

Гордість закладу



mod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_counter
mod_vvisit_counterСьогодні304
mod_vvisit_counterВчьора1164
mod_vvisit_counterЦього тижня304
mod_vvisit_counterМинулого тижня6886
mod_vvisit_counterЦього місяця8839
mod_vvisit_counterМинулого тижня27671
mod_vvisit_counterВсіх827129

Online (20 хвилин тому): 13
Ваш IP: 75.101.173.236
,
Зараз: 2020-08-10 06:57
Четвер, 24 листопада 2016, 00:41

Виховання самостійності та працелюбності у дошкільників у процесі виконання трудових доручень

Автор:  Адміністрація
Оцінити
(0 голоси)

Дуже важливо змалку привчити дитину до праці, виховати у неї елементарні трудові вміння і навички. Посильна праця поряд з грою задовольняє прагнення дитини до активної діяльності, самостійності, організованості, дає втіху і радість у повсякденному житті

 Значення праці для всебічного розвитку дошкільника

Одним з основних завдань, що розв'язують дошкыльний заклад разом з родиною, є виховання у дітей самостійності, працелюб­ності, правильного ставлення до праці.

Безперечно, саме праця — один із провідних чинників усе­бічного розвитку дітей. Праця корисна для здоров'я дитини, якщо вона посильна і правильно організована. Рухи дитини, яка володіє трудовими навичками, більш точні та впевнені, вона ліпше орієн­тується у просторі, їй зрозуміліший плин часу. Праця сприяє розу­мовому розвитку. Діти багато дізнаються про властивості матеріа­лів, з якими працюють, про призначення засобів праці, інструмен­тів, якими вони користуються. Під час трудових дій відбувається розвиток усіх пізнавальних процесів — активного сприймання, уяви, уваги, пам'яті. Включається в роботу мислення, адже дитині потрібно порівнювати, зіставляти предмети, з якими вона працює, встановлювати найпростіші закономірності явищ тощо. Неоціненне значення праця має і для морального виховання дитини, адже під час роботи виховуються такі якості особистості, як здатність до подолання перешкод, спо­стережливість, зосередженість, старан­ність, дисциплінованість, самостій­ність, ініціативність.

 

Доручення як метод розвитку самостійності у дітей 

Основними формами організації праці у нашому дошкільному закладі є доручення, чергування та колективна праця.


 


Доручення — найдоступніша форма залучення дітей дошкільно­го віку до посильної повсякденної трудової діяльності як у дошкіль­ному закладі, так і вдома. Чітка спрямованість на одержання резуль­тату і наявність конкретно визначеного завдання робить доручення доступним навіть для дитини раннього віку (подай, принеси, постав на місце тощо).

Систематична участь у трудовій діяльності сприяє загальному розвитку малюків та надає їм упевненості у власних силах. Видат­ний психолог Даниїл Ельконін виділяв два чинники, які спонука­ють дитину дошкільного віку до трудової діяльності: тенденція до самостійності та інтерес до всього, що стосується життя і праці дорос­лих. Уже наприкінці молодшого дошкільного віку дитина починає прагнути самостійності. Двохрічний малюк намагається самостійно одягатися: «Я сам», — говорить він на спробу дорослого допомог­ти. Діти 3 — 4 років можуть само­стійно мити іграшки, допомагати накривати на стіл, старші до­шкільники спроможні доглядати за рослинами, тваринами, допо­магати дорослим та малюкам.

Саме за допомогою трудових доручень ми розвиваємо у дітей таку базову якість особистості, як самостійність.

 

Щоб доручення було посильним

Ми починаємо привчати дітей до праці вже з раннього віку, бо систематичне виконання малюками різних трудових доручень розвиває у них самостійність, витримку, а згодом — здатність до вольового зусилля. Під час виконання трудових доручень діти ста­ють більш організованими, охайними, у них формується звичка до порядку, а головне — реалізовується потреба «Я сам», розвива­ється прагнення до вдосконалення набутих навичок і оволодіння новими.

У роботі з дітьми ми використовуємо такі прості і корисні пра­вила:

  • усе, що я можу, — зроблю сам;
  • якщо я не вмію, то навчуся;
  • умію сам — допоможу іншим.

Просте доручення полягає у тому, що дитина має виконати якесь одне нескладне завдання, скажімо, принести стілець, подати книгу, чашку тощо. Такі доручення мають епізодичний і короткотри­валий характер, тому ми даємо їх молодшим дошкільникам. Але у ма­люків іноді не вистачає наполегливості, а то й бажання зробити це самостійно.

Катруся вміє після гри ставити іграшки на поличку. Але ко­робка з кубиками не стає на своє місце, бо там уже є Ваніна маши­на. Катруся припиняє спроби навести лад, залишає кубики на під­лозі й біжить мити руки. Коли вихователь нагадує їй, що треба по­класти іграшки на місце, Катруся зі сльозами в очах промовляє: «Не можу».

 

У таких випадках не варто виконувати дію за дитину. Звичайно, дитина у три роки мало що може, але її відмова від будь-якого зусилля містить у собі серйозну загрозу. Якщо дорослі допомагають дитині у тому, що вона може зробити сама, то дуже швидко дитина звикає отримувати бажане без будь-яких зусиль. Тому у такій ситуації ми на­магаємося допомогти дитині порадою: «Перестав машинку на сусідню поличку, і кубикам вистачить місця». Отримуючи задоволення від ви­конаної роботи та схвальної оцінки, малюки поступово привчаються докладати зусилля, щоб виконати прохання дорослої людини.

Даючи дитині доручення, дуже важливо показати, як правильно його виконати, і пояснити, навіщо це потрібно. Скажімо, доручаючи дитині розкласти ложки до сніданку, варто показати, що слід узяти декілька ложок у ліву руку, а потім брати по одній і класти справа від тарілки, щоб іншим дітям зручно було брати лож­ку правою рукою. Поступово показ і вказівки за­мінюємо нагадуванням і контролем. Сором'язли­вих, нерішучих дітей заохочуємо, а занадто актив­них, умілих, які намагаються виконати доручення за іншого заради похвали — стримуємо, пропонує­мо допомогти іншому, показати, як краще впоратися із завданням.

Для розвитку трудових умінь слід правильно добирати доручення. Насамперед воно має бути посильним і разом з тим потребувати від дитини невеликого зусилля, щоб вона ставилася до доручення, як до важливої та серйозної справи.

У середній групі дітям пропонуємо складніші до­ручення, які можуть бути пов'язані з проханням, зверненням до інших осіб, скажімо: доручити дитині підійти до помічника вихователя і попросити ключ від групової кім­нати. Дитина, виконуючи це доручення, повинна самостійно сфор­мулювати прохання, звертаючись до дорослого так, щоб її зрозуміли, та дотримуючись усіх правил ввічливості: спокійним голосом звер­нутися з проханням, використати для цього слова «будь ласка», і, одержавши ключ, подякувати.

Вимоги до дітей можуть ускладнюватися за рахунок:

  • доручення складнішої справи;
  • підвищення вимог до якості виконання доручення;
    • більш самостійного виконання доручення та необхідності навчити інших.

У цьому віці одне з головних завдань — навчити дітей доводити розпочату справу до кінця. Часто для дітей це складно, бо їхня вольо­ва сфера ще недостатньо розвинута. У таких випадках ми намагаємо­ся підтримати дитину, бо дуже важливо, щоб вона хоч раз пережила почуття радості від того, що впоралася з труднощами й довела розпо­чату справу до кінця.

 

Василько дуже нетерплячий, йому складно закінчити розпо­чату справу. Знаючи це, доручення, що вимагає тривалої зосеред­женості, ми ділимо на етапи: пропонуємо навести порядок у шафі в музичній залі, прибравши спочатку поличку з ляльками та дидак­тичними іграми, а потім — поличку з музичними іграшками. Для хлопчика таке завдання, розділене на два етапи, здається конкретним і посильним. Порядок у шафці є для нього справжньою наго­родою, особливо, коли результат праці підкріплено конкретною оцінкою: «Молодець, прибрав старанно, і тепер стало гарно».

У старшій групі вже використовуємо доручення, триваліші у часі. Скажімо, доручаємо дитині протягом цілого дня самостійно при­бирати й підтримувати порядок в ігровому куточку, спальні, годувати рибок тощо. Це складні доручення, які містять і організаційні спра­ви, що сприяють вихованню у дитини вміння розподілити свій час, прийняти рішення, простежити за працею інших.

Для того щоб виконати трудове завдання, навіть найпростіше, дитина має уявити, з чого вона почне, що робитиме потім — адже у будь-якій справі є внутрішня логіка, згідно з якою й треба складати план дій. Власне, вміння планувати свою діяльність — один з найваж­ливіших показників розвитку дитини Тому ми цілеспрямовано вчи­мо цьому своїх вихованців.

Для дитини п'ятирічного віку годувати хом'ячка у куточку природи протягом дня — робота не складна, але потребує певних знань і умінь. Тому, даючи дитині таке доручення, ми обов'язково разом із нею з'ясовуємо, як і чим слід годувати тваринку, в який час, що для цього потрібно зробити. Поступово дитина навчається планувати свою роботу, у неї формуються перші трудові вміння і розуміння суспільної значимості п праці. Адже якщо дитина на­вчиться самостійно годувати хом'ячка, то цим самим вона допо­може вихователю та помічнику вихователя, і хом'ячок не буде го­лодним.

Варто пам'ятати, що дитина працюватиме охоче лише тоді, коли розумітиме, що її праця потрібна. Якщо ж дитина відчуватиме, що виконує щось нікому не потрібне, то й працюватиме без зацікавле­ності, що може спричинити формування у неї зневажливого відно­шення до своєї і чужої праці.

З дорослішанням дошкільників ми посте ново ускладнюємо до­ручення для них за змістом роботи, формами об'єднання дітей, ви­могами до самостійності та самоорганізованості. Діти старшого дошкіль­ного віку вже мають достатній досвід співробітництва та навички з кон­кретних видів праці. Тому ми приді­ляємо достатню увагу організації спільної трудової діяльності, скажі­мо, таким колективним дорученням, як прибирання групової кімнати, ді­лянки, робота на городі, квітнику. Об'єднуючи дітей для спільної робо­ти, ми враховуємо рівень сформованості трудових умінь, почуття відпо­відальності, лідерські якості наших вихованців; навчаємо їх самостійно розподіляти між собою обов'язки, разом виконувати завдання, допома­гати одне одному.

 

Значення оцінки у формуванні трудових навичок 

Ставлення дітей до трудових доручень значною мірою залежить від характеру педагогічної оцінки, яку дає дорослий. Правильна пе­дагогічна оцінка може посилювати почуття радості в разі успіху і по­слабити негативні емоції при невдачі.

На перших етапах засвоєння певних дій чи правил ми вживаємо розгорнуті судження.

Скажімо: «Дуже добре, Олю, що ти самостійно визначила, які кімнатні рослини треба полити, і зробила це правильно. Ти дуже старанно працювала й нікуди не відходила, доки не закінчила ро­боту. Якби рослини вміли говорити, то сказали б: «Яка турботлива дівчинка! Дякуємо!»

Під час виконання колективних трудових доручень особливу увагу звертаємо на те, як діти керувалися правилами співробітництва.

Наприклад: «Олег і Сашко сьогодні працювали як справжні друзі. Швидко домовилися, хто і що робитиме, допомагали один одному, тому вчасно і правильно підготували столи до обіду».

Свою доброзичливість, задоволення чи подив намагаємося пе­редавати не лише словами, але й мімікою, інтонацією, поглядом то­що. Щира радість дорослих за щонайменший успіх дитини посилює її позитивні емоції. А позитивна оцінка в присутності інших дітей додає радісних переживань дітям, чия поведінка заслуговує схвален­ня, і опосередковано впливає на однолітків. Ми обов'язково звертає­мо увагу дитини на те, що у неї вже добре виходить, а чого треба вчи­тися, не протиставляючи її досягнення результатам праці інших ді­тей, щоб не принижувати гідність одних і не викликати зверхність у інших.

До невдач дітей ставимося терпляче, якщо вони зумовлені недо­статньо розвиненими вміннями, намагаємося заохотити дитину і до­помогти в її власному розвиткові.

Наприклад: «Не сумуй, Марійко, коли чогось навчаєшся, то не відразу виходить. Давай я тобі ще раз покажу. Ти зможеш зро­бити краще».

Для того, щоб словесні оцінки лишалися стимулом, їх потрібно урізноманітнювати. Із цією метою ми використовуємо народні прислів'я та приказки. Для констатації набутих умінь, бажання пра­цювати, незалежного темпу знадобляться такі вирази/ «Де вмілі руки і охота, там скора робота», «Старається, як мурашка», «Хто багато робить, той багато вміє», «Землю сонце прикрашає, а праця люди­ну», «Маленька бджілка, а й та працює», «Добрий початок — полови­на діла», «Робить, як мокре горить», «Умілому усяка робота легка», «Силою не хвались — краще трудись», «Добре у світі жити тому, хто працьовитий»).

Коли ж хтось із дітей часто відволікається під час роботи, не нази­ваючи його імені, можна сказати: «Будеш трудиться — будеш кор­миться», «Хочеш їсти калачі — не сиди на печі», «У доброго хазяїна й соломинка не пропаде, а у дурного хазяїна й колесо з воза украдуть», «Коли став до роботи, то байдики не бити», «На де­рево дивись, як родить, а на людину, як робить», «Праця людину годує, а лінь марнує», «Кожна пташка своїм носиком живе», «Без роботи й день роком видається», «Ліни­вому все ніколи», «Хто ні­чого не робить, той ніколи не має часу», «Без праці нічого не зробити», «Від дощу земля зеленіє — від праці народ багатіє», «Під лежачий камінь вода не тече».


У ході оволодіння ді­тьми новими трудовими навичками звертаємо їх­ню увагу на те, що вміння самі собою не з'являють­ся: Доки не впріти, доти не вміти», «Не кажи — не вмію, а кажи — навчусь», «У невмілого й руки не болять», «Треба нахилитися, щоб з криниці води напити­ся», «Не святі горшки ліплять, а прості люди», «Не одяг красить лю­дину, а добрі діла», «Для всякого діла потрібні знання», «Кожний майстер колись був невмілий». А прислів'я «Зробив діло — гуляй смі­ло» є влучним акордом для завершення трудового доручення.

Роль батьків у вихованні працелюбності 

Звичайно, виховати самостійну, організовану та працелюбну дитину неможливо лише в стінах дитячого садка. Адже особистий приклад і участь батьків у трудовому вихованні дітей має величезне значення. Тому ми активно залучаємо їх до нієї роботи. Проводимо з ними бесіди, консультації, залучаємо до участі в освітньому про­цесі, у «Дні лобних справ», даємо конкретні рекомендації щодо прийомів трудового виховання вдома, які трудові доручення слід давати конкретним дітям, як правильно оцінити результати дитячої праці, підтримати у випадку невдалого виконання доручення тощо.

Для виконання трудових обов'язків вдома під керівництвом батьків ми пропонуємо посильні для дитини доручення, зокрема:

  • підтримувати порядок у своєму ігровому куточку;
  • поливати кімнатні рослини;
  • якщо сім'я тримає город, квітник, виділити для дитини грядку, де вона зможе посіяти городні культури;
  • допомагати мамі у хатній роботі — підмести підлогу, витер­ти пил, прибрати посуд зі столу;
  • мити чайний посуд, витирати його й акуратно ставити на місце.

 

Коли діти усвідомлюють свої обов'язки та набувають практич­ного досвіду, у них з'являється впевненість у своїх силах та можли­востях, готовність працювати. Вони із задоволенням виконують свої обов'язки, допомагають молодшим братикам чи сестричкам. Спосте­рігаючи, як працюють дорослі, діти радо разом з ними прибирати­муть приміщення, пратимуть, готуватимуть, працюватимуть у саду і на городі. Ми пропонуємо батькам потурбуватися, щоб знаряддя праці, якими користуються діти, відповідали їхнім силам і можливос­тям, а дитячу працю супроводжував оптимістичний, радісний на­стрій.

Для того щоб діти любили працю, щоб вона поступово стала для них потребою, необхідні міцні трудові навички, які формуються ли­ше у результаті повсякденного вправляння. Якщо набуті навички стануть сталими, а обов'язки усвідомленими, то їх систематичне ви­конання у дитячому садку переросте у звичку.

 

 

Порадник для батьків
щодо трудового виховання дітей

  • залучати дитину до трудових справ сім'ї якомога раніше;
  • за дитиною старшого дошкільного віку закріпити постійні обов'язки, за виконання яких вона має бути відповідальною;
  • не допускати відхилень від встановлених дорослим вимог, щоб не давати дитині при­воду до ухиляння від своїх обов'язків;
  • не карати дитину працею: праця має приносити радість та задоволення;
  • учити дитину працювати, прищеплюючи їй елементарні навички культури трудової діяльності — раціональні прийоми праці, правильне використання знарядь праці, планування та завершення трудового процесу;
  • не давати дитині непосильних доручень, але доручати роботу з достатнім наванта­женням;
  • не підганяти дитину, чекати, поки вона закінчить роботу сама;
  • завжди дякувати дитині за допомогу чи старанно виконане доручення;
  • не забувати хвалити дитину за ту роботу, яка вимагала від неї особливих зусиль.

 

 

 

 

 




 


 


 

 

 


 

 

 

 

 

 


 

Змінено Четвер, 24 листопада 2016, 21:59

Останнє від Адміністрація

Написати відгук